Скільки разів ви бачили тренування чемпіонів з бодібілдингу у різних спортивних журналах? При читанні подібних статей ви все більше дивувалися, як звичайна людина може витримати цей нескінченний марафон підняття важких речей з позамежними вагами.
Ви думали: “Навряд чи в мене вийде щось подібне”. Але знаєте, що? Ви не повинні та не зобов’язані. Ці хлопці використовують такі речовини, про які ви навіть не чули.
Справжній культуристичний тренінг для 99% нас різко відрізняється від такого у професіоналів, як тренеруються професіоналі дивіться на сайті https://mir-chasov.ks.ua. Отже, забудьте всі ці чудодійні методики, які ви читали на сторінках глянсового журналу.
На початку часів
Методики тренувань розвивалися багато років. У середині 20-го століття бодібілдери на кшталт Джона Гримека, Стіва Рівза та Кленсі Росса зазвичай тренувалися 3 рази на тиждень. Кожне таке тренування вони проробляли все тіло. Тяжкі тренування приправлялися тоннами їжі та великою кількістю сну. За кілька тижнів до змагань обсяг тренінгу трохи збільшувався, щоб скинути зайвий жир і надати своєму тілу більш мускулистого вигляду. Саме завдяки такому підходу здобули свої титули безліч чемпіонів мр. Америки та мр. Всесвіту.
Цей підхід до тренінгу вважався нормою до того часу, поки спортивні журнали почали роздмухувати тему підвищення кількості сетів. Ідея полягала в тому, що якщо 3 тренувальні дні це добре, то 4-5-6 ще краще.
Насправді все це в результаті призводило до зростання заробітку на спортивних добавках і різному екіпіруванні. З того часу тренування «розкололися» на спліти, в яких одного тренувального дня опрацьовувалося лише 1-2 м’язові групи. Вправ та сетів стало просто занадто багато, щоб вмістити все це в один тренувальний день.
Епоха великого обсягу
У 60-ті культуристи почали тренуватися по 6 разів на тиждень, виконуючи все більший обсяг у гонитві за масою та рельєфом. Бодібілдери дійсно стали рельєфнішими і м’язистішими, виконуючи підвищений об’єм, але не варто думати, що все це було тільки завдяки старанним тренуванням.
Стероїди зіграли чільну роль цей період розвитку спорту. Початковий тип тренінгу бодібілдерів був важким, але навіть з 3 днями на тиждень будь-яка проста людина відмінно реагувала на навантаження. З приходом стероїдів відновлювальні здібності злетіли до неба. Спортсмени стали витримувати великі навантаження, відновлюючись швидше.
Разом з допінгом додаткові навантаження зробили тіла більш рельєфними, і що парадоксально, мускулистішими. Яскравим прикладом такого тренінгу є високооб’ємні тренування Арнольда Шварцнеггера, Франка Коломбо та Франка Зейна.
Неймовірно навіть припустити, що подібна форма досяжна при натуральних заняттях. Тим не менш, існує широкий діапазон за обсягом та частотою, який натуральний атлет може застосувати у своїх заняттях.
Тепер звернемо увагу на інший бік питання.
Низький обсяг: Революція “Наутілус”
На початку 70-х Артур Джонс став досить відомим після просування Високоінтенсивного тренінгу (ВІТ) як революційної методики для накачування м’язів. Все це припадало на розквіт високооб’ємної епохи. Сторінка за сторінкою журнали на той час були завалені тренуваннями чемпіонів із нескінченною кількістю сетів та повторень.
Джонс зумів змінити цю тенденцію та звернути увагу багатьох людей на тренажери Наутілус, а також на власний підхід до занять.
Насправді, його підхід багато в чому схожий на оригінальні програми Гримека, Рівза та інших атлетів 40-50х. Артур намагався за допомогою науки та логіки довести, чому ж базові, важкі, низькооб’ємні тренування перевершують за своєю результативністю високооб’ємні.
В основі його теорії лежали принципи інтенсивності, стислості та рідкості. Все це і зараз для багатьох з нас звучить дуже актуально, особливо для не дуже обдарованих чоловіків.
ВІТ проти Об’ємного тренінгу
Переваги високоінтенсивного тренінгу очевидні, але й класичні об’ємні тренування мають безліч позитивних моментів.
Досі ведуться дебати на тему того, що краще – ВІТ чи об’ємний тренінг? Найважливішим фактором, який бентежить дебати, є факт того, що всі професіонали, які використовують той чи інший підхід, не тільки використовують стероїди, а й генетично обдаровані.
Це протистояння можливо ніколи і не закінчиться, адже в обох методик існують цілі армії прихильників.
Сучасні тренди
Сьогоднішні методики бодібілдингу відрізняються від низькооб’ємного і високоінтенсивного, Майка Ментцера, до високооб’ємного і середньоінтенсивного, що просувається свого часу мр. Америкою 1972 року Стівом Михаликом.
Але, як завжди і буває, все найкраще знаходиться десь посередині. Ви самі маєте вирішити, що найкраще підходить саме вам.
Головним орієнтиром залишається мета ваших тренувань. Якщо для вас головне – сила і міць, то вибір падає на традиційні схеми тренінгу з великими весамі та тривалими паузами відпочинку між підходами.
Якщо ви женетеся за м’язовими об’ємами та спортивною естетикою, тоді можна і поекспериментувати з надінтенсивним тренінгом, а також додати у тренувальний процес більше різноманітності у плані допоміжних вправ.
